ДУ "ІНСТИТУТ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ'Я ІМ. О.М. МАРЗЄЄВА НАМНУ"

6 - 7 червня

КОНФЕРЕНЦІЯ "ПРОБЛЕМА БЕЗПЕКИ ПАЦІЄНТІВ В УКРАЇНІ: СТАН І ШЛЯХИ ЇЇ МІНІМІЗАЦІЇ"
Детальніше >
Детальніше >
Історія Інституту


1. СТОРІНКИ ІСТОРІЇ

ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України» (в минулому - Науково-дослідний інститут загальної та комунальної гігієни МОЗ України) засновано 1931-го року. Створення і становлення Інституту – особиста заслуга Олександра Микитовича Марзєєва, який очолював його протягом 25 років. З 1967 року Інститут носить ім’я цього видатного вченого-гігієніста.

Олександр Микитович Марзєєв, засновник санітарно-епідеміологічної служби країни, визначив прогресивні форми та шляхи співпраці практиків санітарно-епідеміологічних станцій з вченими Інституту.

Крім О.М. Марзєєва (1931-1956 рр.) Інститут очолювали член-кореспондент Академії медичних наук (АМН) України Д.М. Калюжний (1956-1971рр.), академік АМН СРСР М.Г. Шандала (1971-1990 рр.). З 1990р. Інститут очолює заслужений діяч науки і техніки України, академік АМН України, професор А.М. Сердюк.

У цьому науковому закладі в різні роки плідно працювали відомі вчені-гігієністи - доктор медичних наук В.М. Жаботинський, професори Р.Д. Габович, Н.М. Квітницька, М.В. Крижанівська, В.І. Пальгов, І.Є. Мухін, С.Я. Найштейн, Я.І. Костовецький, Н.Я. Янишева, Л.В. Григор’єва, В.Є. Присяжнюк та інш.

Діяльність Інституту завжди була тісно пов’язана з потребами та запитами населення України, розвитком народного господарства. Його першим науковим завданням було оздоровлення та реконструкція Донецького регіону країни, що свідчило про велику довіру до науковців та фахівців, яким було доручено розробку нових гігієнічних аспектів зведення міст і сіл в Україні.

Після Великої Вітчизняної війни фахівці Інституту вивчали санітарний стан населених пунктів, звільнених від фашистських загарбників, наслідки руйнування, брали участь у розробці заходів з відбудови народного господарства, очищення населених місць, благоустрою житлових, промислових та громадських споруд, а також досліджували ступінь забруднення атмосферного повітря, питної та стічних вод.

У наступні роки наукові дослідження були спрямовані на вивчення стану забруднення навколишнього середовища, його впливу на здоровя та умови проживання населення, а також удосконалення методології гігієнічного нормування та розробку науково обґрунтованих гігієнічних рекомендацій щодо оздоровлення довкілля та запобігання розвитку несприятливих наслідків науково-технічного прогресу.

Крім проблем комунальної гігієни значну увагу приділяли проблемам гігієни дітей та підлітків, санітарної мікробіології та радіаційної гігієни.

1959-го року в Інституті було створено відділ з організації охорони здоров’я, де проводились дослідження з соціальної гігієни й організації охорони здоров’я, історії медицини. Згодом (1989-го року) він став основою для створення Київського НДІ соціальної гігієни і управління охороною здоров’я МОЗ України.

В СРСР починаючи з 1970 року Інститут очолював розробку двох найважливіших проблем - “Гігієна навколишнього середовища” та “Гігієна фізичних факторів”. На базі Інституту було створено Правління Наукового товариства гігієністів України, яке і нині об’єднує вчених і санітарних лікарів країни. Донині в Інституті працюють профільні комісії Міністерства охорони здоров’я України з розробки нормативних документів у галузі комунальної гігієни, а також гігієни дітей і підлітків.

Вагомий здобуток тих років - визначення принципів, критеріїв та методів комплексної оцінки шкоди, що завдає здоров’ю населення забруднене довкілля.

Уперше в світі нашими науковцями було розроблено наукові основи гігієнічного нормування хімічних канцерогенів, здійснено широкомасштабні комплексні дослідження з багатьох аспектів гігієни регіонального планування та містобудування, оцінено санітарний стан великих та малих річок України. На основі отриманих результатів обґрунтовано стратегію санітарного очищення населених місць.

Понад 17 років (1972-1990 рр.) вчені Інституту працювали в одній з трьох наукових програм радянсько-американського співробітництва в галузі медицини, що свідчить про їх високий науковий рівень.

1981-го року за видатні заслуги у галузі охорони навколишнього середовища і збереження здоров’я населення України, а також з нагоди 50-річчя заснування Інститут було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

З перших днів аварії на ЧАЕС колектив Інституту брав участь у ліквідації її наслідків. У результаті досліджень дано характеристику радіаційного забруднення довкілля, його впливу на здоров’я населення, розраховано ефективні еквівалентні дози зовнішнього та внутрішнього опромінення жителів зони суворого контролю. Підготовлено цілу низку практичних рекомендацій щодо безпеки населення та людей, які працюють у зоні ЧАЕС. Уперше в Україні на медичних наукових засадах розроблено концепцію створення цілісної системи контролю за безпечною експлуатацією АЕС та концепцію протидії виникненню радіаційних аварій.

Фахівці Інституту брали безпосередню участь у ліквідації наслідків таких надзвичайних ситуацій, як спалахи холери в Одеській та Миколаївській областях, повінь у Закарпатській області. Оцінювали і прогнозували перебіг санітарно-гігієнічних ситуацій, що склалися внаслідок захворюваності дітей м. Чернівці, захворюваності на гепатит А мешканців м. Суходольська Луганської області, інфекційної захворюваності та погіршення якості питної води в м. Кременчуці Полтавської області тощо.

1989-го року на базі Київського НДІ загальної та комунальної гігієни було організовано Республіканський науковий гігієнічний центр (з 1992 року - Український науковий гігієнічний центр). До його складу входили також НДІ гігієни харчування та Український науковий центр медичної генетики. Останні згодом вийшли зі складу центру.

13 жовтня 2000 року постановою Кабінету Міністрів України Центр було перейменовано в Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва і підпорядковано Академії медичних наук України.

Досвід вчених Інституту та дані узагальнених ними міжнародних законодавчих документів були враховані під час розробки нині чинного законодавства незалежної України: законів “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про планування та забудову територій”, “Водний кодекс”. Фахівці ІГМЕ надають інформаційну підтримку законодавчим ініціативам у Верховній Раді. Вони є співавторами документів Кабінету Міністрів, міністерств та відомств з багатьох проблем медицини, гігієни, екології довкілля.

Значним науковим доробком гігієністів ІГМЕ стало проведення досліджень з нормування шкідливих чинників у об’єктах довкілля (атмосферному повітрі, воді, ґрунті). Лише за останні 25 років розроблено близько 200 санітарних правил та норм, державних стандартів, близько 250 гігієнічних нормативів та понад 500 науково-методичних матеріалів.

Вчені Інституту були ініціаторами, активними розробниками та виконавцями Національної програми “Діти України”, “Національної програми екологічного оздоровлення басейну р. Дніпро та покращення якості питної води”, “Національного плану дій з гігієни довкілля як частини європейського процесу”, “Цільової комплексної програми генетичного моніторингу в Україні ” та інших. Постановою КМУ від 10.01.2002 №14 ІГМЕ визначено Головною установою з реалізації Міжгалузевої комплексної програми “Здоров’я нації” на 2002-2011 роки. Згідно з розпорядженням Академії медичних наук України від 15.04.2004 № 5 на Інститут покладено наукове, науково-координаційне та організаційно-методичне керівництво з реалізації завдань Загальнодержавної програми “Питна вода України” на 2006-2020 роки.

З часу проголошення Незалежності система охорони здоров’я в Україні збереглася майже у незмінному стані. Поодинокі заходи з реформування тільки поглибили кризу медичної галузі. З огляду на це актуальною є комплексна реформа сфери громадського здоров’я, яка передбачає заходи на рівні держави для запобігання захворювань та збереження здоров’я своїх громадян.

Започатковані реформи в охороні здоров’я, а саме розбудова системи громадського здоров’я в Україні, внесли зміни в наукову діяльність Інституту. Для забезпечення наукового супроводу розбудови служби громадського здоров’я, зміцнення пріоритетності профілактичного напрямку у сфері охорони здоров’я Президія НАМН України своєю постановою від 29 квітня 2015 року перейменувала ДУ «Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва НАМН України» в ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України». Змінилася не лише назва закладу, а й відбулися його структурна трансформація та модернізація напрямків діяльності.

Нині ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва НАМН України» має у своїй структурі 18 наукових підрозділів, клініку піддослідних тварин, наукову бібліотеку, фонд якої становить близько 50 тисяч примірників вітчизняних і зарубіжних видань. У штаті Інституту 303 фахівця, з них 184 науковця (з яких 31 доктор і 64 кандидати наук).

Співробітники Інституту були виконавцями понад трьох чвертей науково-дослідних робіт з проблем комунальної гігієни, що здійснюються в Україні. Нині Інститут є власником 41 діючого об’єкта права інтелектуальної власності. Проведено сотні тисяч експертних досліджень, надруковано понад 200 монографій і довідників. Щорічно близько 400 наукових робіт публікується у вітчизняних та зарубіжних наукових виданнях.

Упродовж існування в Інституті підготовлено 69 докторів та 198 кандидатів наук. Наші спеціалісти керували дисертаційними роботами пошукачів з багатьох республік колишнього СРСР. З 1993-го року в Інституті працює спеціалізована Рада із захисту докторських та кандидатських дисертацій зі спеціальностей «Гігієна» (медичні та біологічні науки), «Екологія» (медичні науки).

Протягом багатьох років Інститут видає журнал “Довкілля та здоров’я” (з 1996 р.) та збірник наукових праць “Гігієна населених місць” (з 1956 р.).


ЗАСЛУЖЕНІ ДІЯЧІ НАУКИ І ТЕХНІКИ УКРАЇНИ

Олександр Микитович Марзєєв – фундатор Інституту, обіймав посаду директора упродовж 1931 – 1956 років.

Денис Миколайович Калюжний – директор Інституту (1956 – 1971 р.р.).

Михайло Георгійович Шандала – директор Інституту (1971 – 1990 р.р.).

Андрій Михайлович Сердюк – очолює Інститут з 1990-го року.

Олег Ігнатович Волощенко – заступник директора Інституту з наукової роботи (1977-2000 р.р.), завідувач лабораторії.

Нінель Яківна Янишева – завідувач лабораторії (1960 – 1992 р.р.).

Людмила Володимирівна Григор’єва – завідувач лабораторії (1964– 1993 р.р.).

Юрій Данилович Думанський – завідувач лабораторії (1965 – 2004 р.р.).

Ігор Олексійович Черниченко – завідувач лабораторії (1991– 2017 р.р.).

Юрій Миколайович Скалецький – завідувач лабораторії (з 2015 р.).

© ДУ "ІНСТИТУТ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ'Я ІМ. О.М. МАРЗЄЄВА НАМНУ" 1999-2017