ДУ "ІНСТИТУТ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ'Я ІМ. О.М. МАРЗЄЄВА НАМНУ"

26 - 27 КВІТНЯ

КОНФЕРЕНЦІЯ «ІСТОРІЯ МЕДИЧНОЇ НАУКИ, ПРАКТИКИ ТА ОСВІТИ»
Детальніше >
Детальніше >
Резюме Національного огляду з управління біоцидами в Україні


Виконання проекту «Зміцнення потенціалу для безпечного управління біоцидами (пестициди та дезінфікуючі засоби) для зменшення впливу на населення в Україні»

Національний огляд поточної ситуації з управління біоцидами (пестицидами та дезінфікуючими засобами) в Україні підготовлено у рамках виконання проекту «Зміцнення потенціалу для безпечного управління біоцидами (пестициди та дезінфікуючі засоби) для зменшення впливу на населення в Україні», який реалізує Європейське регіональне бюро ВООЗ і Європейський центр ВООЗ з навколишнього середовища та здоров'я у співпраці з ДУ «Інститут громадського здоров'я імені О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України в рамках Програми Швидкого Старту Стратегічного підходу до міжнародного регулювання хімічних речовин (СПМРХР) при фінансовій підтримці Програми ООН з навколишнього середовища у відповідності з Методичними рекомендаціями Навчального та науково-дослідного інституту ООН з підготовки Національного профілю для оцінки інфраструктури та потреб в галузі управління хімічними речовинами (друга редакція).

У Національному огляді підсумовано відомості про виробництво, імпорт, експорт, транспортування, використання/ споживання біоцидів в Україні та проблеми поводження з їх відходами, а також правові, інституційні, адміністративні і технічні аспекти управління біоцидами в Україні; надано експертну оцінку сучасного стану поводження з біоцидами в Україні та сформовано пропозиції і рекомендації щодо зміцнення потенціалу і створення системи безпечного управління біоцидами в Україні впродовж їх життєвого циклу з метою усунення негативного впливу біоцидів на навколишнє середовище та здоров’я людей.

До складу національних експертів явійшли представники Державного інституту «Інститут громадського здоров’я ім. О.М. Марзєєва Національної академії медичних наук України», Державного інституту «Інститут медицини праці ім. Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України», Київської міської державної адміністрації (комунальне підприємство «Профдезінфекція»), Національного медичного університету імені О.О.Богомолця, Міністерства екології та природних ресурсів України, Державного підприємства «Центр екологічних ініціатив», Державного підприємства «Черкаси НІІТЕХІМ», Харківської міської організації «Екоправо-Харків», «Центру реєстрів Міністерства охорони здоров’я України», громадських орагнізацій - «Української асоціації громадського здоров’я», НГО «Фумігаційна асоціація», Всеукраїнської екологічної громадської організації «МАМА-86 ».


Національна базова інформація

Україна (столиця – місто Київ) - держава у Східній та частково Центральній Європі, розташована у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Україна має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході та з Росією на сході, а морські кордони – з Румунією та Росією.

Загальна площа України становить 603 628 км², яка дорівнює 5,7 % території Європи і 0,44 % території світу, і за цим показником Україна є другою за величиною серед країн Європи.

Станом на 1 червня 2017 р. чисельність наявного населення України становила 42 481 972 осіб (без врахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополь). Міське населення становить 29482,3 тис. осіб (69,1 %); сільське населення складає 13102,2 тис. осіб (30,9 %). Демографічна ситуація в країні характеризується поступовим старіння населення та значною міграцією (за даними Міжнародної організації з міграції у 2014 – 2015 рр. чисельність внутрішніх трудових мігрантів в Україні перевищувала 1,6 млн осіб і сягала 9 % економічно активного населення).

Промисловий сектор відіграє ключову роль в економіці України, його внесок до валового внутрішнього продукту (ВВП) складає близько 20 %. Частки окремих галузей промисловості у загальному промисловому виробництві: видобувна промисловість – 27%, харчова промисловість – 17%, електроенергетика – 14 %, машинобудування – 14 %, металургія – 7 %, хімічна промисловість – 5 %, деревопереробна та целюлозо-паперова промисловість – 5 %, легка промисловість – 3 %, виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції – 3 %, нафтопереробка та виробництво коксу – 2 %.

Сільське господарство України є однією з найважливіших галузей економіки. До 2014 р. (до початку військових дій) в України знаходилось 32 млн га чорнозему, що становить 1/3 усіх орних земель у Європи. Завдяки цьому Україна посідала третє місце в світі з експорту кукурудзи, п'яте – за експортом пшениці. Головною галуззю спеціалізації агропромислового комплексу є рослинництво, особливо технічне і кормове, який забезпечує 14 % ВВП і є провідною експортною галуззю країни.


Виробництво, імпорт, експорт, транспортування, використання та утилізація біоцидів

На сьогодні в Україні не існує законодавчо-нормативної бази щодо окремого визначення, класифікації та поводження з біоцидами, тому реєстрація і поводження з ними (які можна класифікувати у відповідності з Регламентом (ЄС) № 528/2012 від 22 травня 2012 р. за третьою основною групою – засоби боротьби з шкідниками) відбувається у відповідності із Законом України «Про пестициди і агрохімікати» (у редакції від 01.01.2016 р.) та відповідних нормативних документів.

На сьогодні на ринку України знаходиться понад 90 діючих речовин (ДР), які є біоцидами і входять до складу пестицидної продукції та дезінфікуючих засобів. Майже всі вони класифіковані як небезпечні та є токсичними для навколишнього середовища як при гострій дії, так і з хронічними наслідками, а також гостро токсичними для людини та/або подразниками очей і шкіри.

Виробництво ДР біоцидної продукції в Україні практично відсутнє, окрім хлору та гіпохлориту натрію (дезінфектанту для питної води); виробляються також хімічні речовини, які потенційно можуть бути ДР для виробництва біоцидної продукції (лимонна, янтарна, молочна, оцтова, соляна та сірчана кислоти, етанол та ін.).

Слід відзначити, що до листопада 2017 р. в Україні не проводилося системне кон’юнктурне дослідження стану внутрішнього товарного ринку біоцидів. Тому в Національному огляді вперше наведено відомості щодо основних кумулятивних показників, які характеризують стан обігу біоцидів в Україні у 2015 – 2016 рр. у тонах, зокрема, за наступними показниками: обсяги виробництва, т продукції (відповідно у 2015 та 2016 роках – 29745 та 26803 тон); обсяги виробництва, т ДР (18039 та 15355 тон); обсяги імпорту, т продукції (6126 та 6538 тон); обсяги імпорту, т ДР (1222 та 1263 тон); обсяги експорту, т продукції (1937 та 2046); обсяги експорту, т ДР (185 та 142); обсяги споживання, т продукції (33929 та 31194); обсяги споживання, т ДР (19076 та 16475); обсяги зберігання, т продукції (35871 та 33341); обсяги транспортування, т продукції (36056 та 33537); обсяги транспортування небезпечних вантажів, т продукції (32450 та 30183); обсяги утворених відходів від використання біоцидної продукції, т (1746 та 1483).

Основними діючими речовинами біоцидних препаратів, які перебувають в обігу на ринку України, є хлор, пероксид водню, натрієва сіль дихлорізоціанурової кислоти, фосфід алюмінію, пропіловий спирт, надоцтова кислота, мурашина кислота, етиловий спирт, трихлорізоціанурова кислота та ін. Вітчизняне виробництво біоцидної продукції ґрунтується переважно на імпортованих діючих речовинах та сумішах діючих речовин (окрім хлору).

Марочний асортимент зареєстрованої біоцидної продукції, яка присутня на ринку України складає близько 800 – 850 товарних найменувань, зокрема, товарний асортимент біоцидної продукції вітчизняного виробництва складає 250 – 270 найменувань.


Правові інструменти та нерегуляторні механізми для раціонального управління хімічними речовинами, включаючи біоциди

Детальний аналіз національних правових інструментів та нерегуляторних механізмів для управління хімічними речовинами, включаючи біоциди, показав, що на сьогоднішній день в Україні регулювання хімічних речовин має фрагментарний характер і на жаль це стосується й правових інструментів.

Законодавство України позбавлено єдиного нормативного акту, який би комплексно регулював питання виробництва продукції біоцидної групи та її обіг на всіх етапах життєвого циклу. Також до недоліків у частині, яка стосується управління хімічними речовинами, слід відмітити неурегульованість питання розподілу відповідальності між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Актуальною є також проблема дотримання чинного природоохоронного законодавства та контролю за його дотриманням, що обумовлено прийняттям Верховною Радою України у серпні 2014 р. мораторію на проведення перевірок будь-якого бізнесу контролюючими органами.

Україна є Стороною хімічних конвенцій (Базельської, Роттердамської та Стокгольмської), які є конвенціями прямої дії і не потребують додаткових законодавчих актів. Проте якість їх імплементації дуже низька, що пояснюється відсутністю відповідних Національних планів із імплементації, за виключенням наявного початкового НПВ Стокгольмської конвенції про стійки органічні забруднювачі. На жаль, на сьогодні Україна не є Стороною Мінаматської конвенції про руть, в якій регулюється й обіг товарів із додаванням ртуті.

Також Україна є стороною ряду міжнародних угод спрямованих на належне управління хімічними речовинами задля захисту довкілля та здоров’я людей (Рамкова конвенція ООН про зміни клімату, Протокол про РВПЗ до Оргуської конвенції, Протокол про стратегічну екологічну оцінку до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті), але питання управління біоцидами продовжує залишатись на низькому рівні.

У зв’язку з набуттям чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС перед країною постають нові завдання, щодо гармонізації національного законодавства із законодавством ЄС. На жаль, до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС не увійшли основні законодавчі норми ЄС у галузі управління хімічними речовинами:
· Регламент (ЄС) № 1907/2006 від 18 грудня 2006 р. про реєстрацію, оцінку, авторизацію і обмеження хімічних речовин та препаратів (REACH).
· Регламент (ЄС) № 1272/2008 від 16 грудня 2008 р. про класифікацію, маркування та упакування речовин і сумішей (CLP).
· Регламент (ЄС) № 528/2012 від 22 травня 2012 р. про доступність на ринку та використання біоцидних продуктів (BPR).

Також в Україні не впроваджено Узгоджену на глобальному рівні систему класифікації небезпеки та маркування хімічних речовин (GHS).

Серед нерегуляторних механізмів для раціонального управління хімічними речовинами, включаючи біоциди, можна відмітити участь підприємств хімічної галузі України в програмі «Відповідальна турбота» та існування економічних стимулів. Уряд України відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює Порядок утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища та у складі Державного бюджету України затверджує перелік природоохоронних заходів.

Відсутність в Україні базового закону щодо біоцидів гальмує запровадження нового підходу для регулювання їх обігу впродовж всього життєвого циклу.


Міністерства, агентства та інші державні установи, що приймають участь в управлінні біоцидами

Основними міністерствами, які виконують контролюючі функції, що визначають критерії безпеки біоцидів на всіх етапах їх життєвого циклу (виробництво, зберігання, транспортування, застосування, утилізація), є МОЗ України, Мінприроди України та Мініагрополітики України.

Вищезазначені міністерства і відомств не мають у своїй структурі окремого формування, в функції якого включаються тільки питання забезпечення раціональності та безпеки використання біоцидів. Як правило, фахівці виконують поряд із зазначеними вище і інші функції.

Для підвищення ефективності дій органів державного управління в забезпеченні безпеки використання біоцидних продуктів, досягнення повної координації дій різних міністерств та відомств, забезпечення єдиного інформаційного простору для органів управління на всіх рівнях, підвищення кваліфікації та відповідальності державних чиновників і осіб, що приймають рішення, в сфері контролю за обігом біоцидів доцільним є формування міжвідомчого органу, функцією якого необхідно визначити координацію діяльності органів державного управління у сфері регулювання біоцидів.


Діяльність промисловості, зацікавлених громадських організацій і дослідницьких центрів з управління біоцидами

Громадські об'єднання та організації, діяльність яких передбачена їх статутами, і які зареєстровані відповідно до чинного законодавства України, приймають участь в управлінні в галузі охорони довкілля. Законодавством України передбачено дорадчий характер можливостей громадськості надавати інформацію уряду щодо питань управління біоцидами, але вона не є обов’язковою і урядові органи можуть її не враховувати при прийнятті рішень щодо управління біоцидами.

Однак в країні здійснюються певні заходи з налагодження можливої співпраці між урядовими та громадськими об’єднаннями в галузі охорони довкілля. Спеціально уповноважені державні органи разом із відповідними науковими установами та громадськими об’єднаннями забезпечують організацію короткотермінового і довготермінового прогнозування змін навколишнього природного середовища, які повинні враховуватися при розробці і виконанні програм та заходів щодо економічного та соціального розвитку і забезпечення екологічної безпеки та управління хімічними речовинами, включаючи біоциди.

Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими інспекторами з охорони довкілля згідно з Положенням, яке затверджено Мінприроди України.

В Україні громадський екологічний рух став одним із суб’єктів національної екологічної політики, а роль громадських об’єднань в інформуванні населення щодо питань охорони довкілля та дій Уряду у цій сфері є основною. На сьогодні в Україні діють понад 440 громадських організацій екологічного напряму, частина яких працює й на міжнародному рівні (орієнтовно 7 %).

Закон України «Про екологічну експертизу», який до кінця 2017 р. втратить чинність, передбачав проведення громадської екологічної експертизи. А вже з 16 грудня 2017 р. набув чинності новий Закон України «Про оцінку впливу на довкілля», і усі види екологічної експертизи замінені на оцінку впливу на довкілля.

Проведення експертизи громадськими організаціями у сфері охорони довкілля наразі не отримало належного розвитку внаслідок відсутності експериментальної бази та проведення аналітичних лабораторних досліджень, тим не менше необхідно відзначити позитивний досвід громадських об’єднань в питаннях інформування працюючих та громадськості.

Дослідження у сфері оцінки біоцидів, їх регламентації, обґрунтування критеріїв безпеки, оцінки ризиків для здоров’я людей та довкілля здійснюють наукові установи НАМН України і галузеві науково-дослідні установи.


Міжвідомчі комісії та координаційні механізми

Незважаючи на наявність в Україні координаційної структури, яка складається з низки міжвідомчих комісій, спеціальних робочих груп тощо, які займаються питаннями управління хімічними речовинами та відходами, нагальним є створення міжвідомчого органу для координування роботи з раціонального управління хімічними речовинами, включаючи біоциди, та відходами. Статус та повноваження цієї структури можуть бути визначені з урахуванням потреб, існуючого досвіду та необхідності синергетичного підходу в рамках виконання хімічних конвенцій та СПМРХР.

Управління інформацією, доступ та використання

В Україні розроблена і законодавчо затверджена національна система доступу до інформації, яка знаходиться у центральних органів виконавчої влади (ЦОВВ) та інших розпорядників публічної інформації згідно із Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Але вирішення питань щодо забезпечення широкого доступу до інформації потребує удосконалення, оскільки ЦОВВ, які задіяні в зборі, обробці інформації з безпечності хімічних речовин, розміщують на свої веб-сайтах для відкритого доступу інформацію в неповному обсязі, що пов’язано з відсутністю таких даних, або технічних та фінансових проблем.

Для організації належного обміну інформацією щодо безпечності хімічних речовин для життя та здоров’я людини і забруднення довкілля, яка розповсюджується між органами виконавчої влади, необхідно розробити інформаційно-комунікаційну систему, що дасть змогу створити єдиний інформаційний простір для всіх учасників. Впровадження такої системи вимагає розроблення відповідних підзаконних нормативно-правових актів та прийняття на державному рівні рішення щодо фінансування цих заходів.

Суттєвим недоліком у забезпеченні інформацією про хімічні речовини є недостатній доступ до міжнародних інформаційних систем. Так, інформація яку можна отримати через internet-ресурси у більшості випадків є платною.


Технічна інфраструктура

Наявна система моніторингу довкілля в Україні базується на реалізації розподілених функцій між суб’єктами і складається з підпорядкованих їм підсистем. Кожна підсистема на рівні окремих суб’єктів системи моніторингу має свою структурно-організаційну, науково-методичну та технічну бази.

Спостереження за станом довкілля та факторами впливу на нього в системі моніторингу проводяться одночасно в декількох відомчих мережах, які не узгоджені між собою, і тому в деяких випадках спостереження дублюються, а на окремих напрямах є недостатніми.

Існуючий стан спостережень та проведення оцінок не забезпечує у повному обсязі інформаційні потреби системи моніторингу та призводить до неефективного використання коштів. В наявних мережах спостереження проводяться за різними методами, визначення показників забруднення переважно виконуються із застосуванням застарілих методик та на обладнанні, яке не відповідає сучасним технічним і метрологічним вимогам, а більшість з якого вже вичерпало свій технічний ресурс.

Наявні мережі спостережень побудовані без урахування рекомендацій комісії ЄЕК ООН щодо створення Європейської мережі спостережень та інформації про стан навколишнього середовища, зокрема мереж EUROWATERNET, EUROSOMNET, ICP FORESTS та інших.

Рівень компетентності державних лабораторій у багатьох випадках підтверджують органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать ці лабораторії, без урахування критеріїв, яким вони повинні відповідати. При цьому в деяких випадках органи виконавчої влади уповноважують на проведення державних випробувань лабораторії державної форми власності, які не мають достатнього рівня компетентності та відповідного обладнання.

Рівень якості випробувань, що проводять у державних лабораторіях, є переважно низьким, і про це свідчить надзвичайно мала кількість державних лабораторій, які пройшли процедуру незалежної акредитації (5 – 7 % від загальної кількості державних лабораторій).

В Україні на відміну від ЄС недостатньо розвинуті система науково-методичної координації діяльності державних лабораторій та система організацій, які можуть бути координаторами програм з проведення міжлабораторних порівняльних випробувань. Фактично в МОЗ не створені інституції референс-лабораторій, які гарантують достовірність випробувань. Зазначені лабораторії визначені лише в системі Держпродспоживслужби України, але на сьогодні не працюють в необхідному обсязі.

Крім того, невід’ємною складовою інформаційної системи моніторингу є інформація, отримана при здійсненні дозвільно-наглядової функції ЦОВВ. Зокрема, в Україні на законодавчому рівні встановлена вимога щодо обов’язковості проведення державних випробувань та експертиз для великої кількості дозвільних процедур. Проте у зв’язку з проведенням дерегуляції господарської діяльності та запровадження протягом останніх 3-х років моніторингу на окремі види контрольно-наглядової діяльності, кількість лабораторних досліджень значно знизилась, що не дозволяє отримати репрезентативні данні відносно обігу хімічних речовин.


Забезпечення готовності до надзвичайних ситуацій (хімічних аварій), відповідні заходи та наступна діяльність

Аналіз дій органів управління та сил цивільного захисту у надзвичайних ситуаціях (НС), спричинених хімічним чинником, свідчить про те, що послідовність роботи органів управління та її зміст не завжди забезпечує прийняття обґрунтованого рішення та виконання адекватного до умов, що склались у вогнищі інциденту, комплексу заходів щодо ліквідації наслідків хімічної аварії.

При підготовці Національного огляду експертами не було виявлено інформації щодо отруєнь біоцидами в Україні.

Аналіз проведення ліквідації НС хімічного походження, які мали місце за останнє десятиріччя, вказує на необхідність чіткого реагування в найкоротші терміни від початку інциденту та прийняття адекватних заходів реагування, включно з розумінням хімічних процесів, які спричинили НС.

При ліквідації хімічної аварії необхідно визначити короткострокові та довгострокові заходи як для усунення її наслідків, так і для проведення оздоровчих заходів для людей і тих середовищ довкілля, які зазнали безпосереднього шкідливого чи руйнівного впливу від цього інциденту.

Також необхідно при ліквідації наслідків НС хімічного походження (включно з біоцидами) залучати спеціалізовані лабораторії, науково-дослідні інститути тощо з метою проведення відповідних інструментальних досліджень та наукового обґрунтування прогнозування їх наслідків для громадського здоров’я.


Обізнаність та усвідомлення проблем працівниками і громадськістю; навчання цільових груп та фахівців

Аналіз стану обізнаності та навчання цільових груп та фахівців, які працюють у сфері поводження з біоцидами на етапах їх життєвого циклу, засвідчив існування двох завдань, які стосуються забезпечення поінформованості і розуміння проблем та імплементування гігієнічної освіти і підготовки щодо раціонального регулювання біоцидів та їх відходів.

Ключовими елементами інформаційно-просвітницької політики у сфері поводження з хімічними речовинами мають стати дієва імплементація в Україні відповідних статей хімічних конвенцій, присвячених інформуванню, підвищенню обізнаності та навчанню і відповідних розділів Глобального плану дій СПМРХР, а також національних планів виконання цих міжнародних договорів та інших національних планів і програм, які стосуються питань охорони довкілля.


Міжнародні зв’язки

Станом на 1 січня 2017 р. Україна є членом 79 міжнародних організацій та здійснює співпрацю з багатьма з них щодо питань раціонального управління хімічними речовинами і відходами.

Україна має певні позитивні результати в галузі міжнародного співробітництва щодо управління хімічними речовинами як Сторона хімічних конвенцій, а її представники входять до складу деяких керівних органів та комітетів міжнародних організацій і договорів (конвенцій); представники делегацій України приймають участь в роботі конференцій Сторін конвенцій та інших міжнародних заходах.

В Україні за підтримки міжнародних організацій здійснюється реалізація низки проектів з технічної допомоги у галузі управління хімічними речовинами та відходами, які підпадають під юрисдикцію хімічних конвенцій та СПМРХР.

У той же час рівень участі України в міжнародному співробітництві щодо управління хімічними речовинами є недостатнім.

У зв’язку з набуттям чинності у повному обсязі з 1 вересня 2017 р. Угоди про асоціацію між Україною та ЄС; посиленням дії технічних бар’єрів і екологічних вимог країнами ЄС та інших регіонів, насамперед, до рівня екологічної безпечності хімічної продукції, яка перебуває на внутрішньому товарному ринку (Регламенти REACH, CLP, BRP; система GHS), вимагає від України активізувати роботу в рамках міжнародного співробітництва з раціонального управління хімічними речовинами.

Також для України є важливим активно відстоювати національні інтереси як при розробці нових міжнародних договорів, пов'язаних з управлінням хімічними речовинами, так і в рамках імплементації існуючих відповідних міжнародних угод та програм. Країні необхідно більш активно задіяти потенціал співпраці з міжнародними організаціями в контексті залучення в країну технічної та консультативної допомоги для вирішення проблем, які існують у сфері управління хімічними речовинами, не втрачаючи при цьому національного досвіду з цих питань.

Для подальшого розвитку міжнародного співробітництва в області управління хімічними речовинами в Україні необхідно в першу чергу вжити заходів зі створення на національному рівні координаційних механізмів, які забезпечать узгоджену діяльність відповідних зацікавлених органів державного управління. Таким механізмом, зокрема, могло би стати створення Центру імплементації в Україні хімічних конвенцій та СПМРХР.


Доступні та необхідні ресурси для управління біоцидами

ЦОВВ, що забезпечують управління обігом біоцидів в Україні, мають достатньо розгалужену на території країни структуру та кваліфіковані кадри. Однак офіційних даних щодо ресурсів, доступних для управління власне біоцидами не існує, оскільки у положеннях про ЦОВВ відсутня окрема позиція щодо управління біоцидами.

Постановою Кабінету Міністрів України № 348 від 29 березня 2017 р. ліквідовано Держсанепідемслужбу України та її функції передано до Держпродспоживслужби України. Результатом цього стало порушення міжсекторальних взаємин на всіх етапах обігу біоцидів.

В Україні існує розгалужена система лабораторних центрів, акредитованих у галузі визначення небезпечних речовин в об’єктах навколишнього середовища, продукції сільського господарства, продуктах харчування, предметах побуту, але немає чіткого законодавчо закріпленого органу, що регулює і координує ефективну роботу цих центрів.

Громадські організації, як правило не мають лабораторної бази, тому управління біоцидами, яке пов’язане з діяльністю громадських організацій у сферах охорони довкілля, здоров’я та сільськогосподарському виробництві полягає, зокрема, у здійсненні моніторингу об’єктів довкілля, інформуванні громадськості, проведенні тренінгів та інших інформаційно-навчальних заходів.

Наявна у країні інформація щодо забруднення довкілля біоцидами, накопичення відходів, наявності небезпечних хімічних речовин у питній воді, продуктах харчування публікується у ЗМІ та є доступною для громадськості.

Отже на сьогодні забезпечення безпеки застосування біоцидів потребує не тільки збільшення ресурсів, а й мобілізацією та раціональне використання вже існуючих. Необхідно активно залучати до управління біоцидами існуючий кадровий потенціал різних відомств, в т.ч. академічних наукових установ.

Актуальним питанням залишається підтримка на державному рівні спеціальної професійної підготовки фахівців на різних рівнях управління – відповідальних за прийняття рішень, спеціалістів лабораторних служб та державних установ тощо. Ця підготовка має включати питання охорони здоров’я працівників, охорони довкілля, попередження незаконного обігу біоцидів, утилізації небезпечних відходів виробництва та профілактику можливого негативного впливу на громадське здоров’я.

Нагальним питанням, що потребує вирішення, є забезпечення сучасного рівня технічного оснащення установ, які займаються дослідженням біоцидів. Необхідною передумовою для цього є розвиток державно-підприємницької взаємодії між державними установами та представниками бізнесових структур. Також необхідно активніше залучати до співпраці в галузі управління біоцидами міжнародні організації та їх досвід.

© ДУ "ІНСТИТУТ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ'Я ІМ. О.М. МАРЗЄЄВА НАМНУ" 1999-2018