Тимченко Ольга Іванівна народилася у 1944 р. Українка.

У 1969 р. з відзнакою закінчила лікувальний факультет Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця.

З 1977 року – співробітник Державної Установи «Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М.Марзєєва НАМН України». У 1983 р. захистила дисертацію на здобуття наукового ступеню кандидата медичних наук «Модифікуюча дія тироксину на реалізацію потенційних ушкоджень хромосом, викликаних рентгенівським опроміненням» за спеціальністю «радіобіологія», у 1992 р. – докторську дисертацію «Виявлення і оцінка мутагенних ефектів низькоенергетичних фізичних чинників: роль порушення гормонального гомеостазу» за спеціальністю «генетика», «гігієна».

Протягом 1978 - 1991 років нею вперше показано, що гормональна компонента загальної неспецифічної адаптаційної реакції, яка розвивається у відповідь на дію низькоенергетичних чинників, є цитогенетично значущою, внаслідок чого чинники, вплив яких змінює баланс, принаймні, гормонів щитоподібної залози, можуть представляти генетичну загрозу. Вперше виявлені цитогенетичні наслідки впливу шуму та неіонізуючого випромінення, показана роль гормонів щитоподібної залози в їх розвитку.

Від 1992 р. до цього часу Тимченко О.І. очолювала лабораторію генетичної епідеміології Інституту. Під її керівництвом і за безпосередньої участі в Україні створений і розвивається науковий напрямок "генетична епідеміологія". У циклі наукових досліджень показано, що серед населення України спостерігається несприятливий для його здоров'я та відтворення тип перебігу генетичних процесів (накопичення патологічних генів; порушення оптимуму внутрішньопопуляційної гетерозиготності; значний вантаж генетично обумовлених репродуктивних втрат і вродженої патоло
гії; негативні зміни показників маси та зросту немовлят, народжених живими; поширення мультифакторних хвороб).

Тимченко О.І. науково обгрунтувала стратегію подальшого розвитку надання медико-генетичної допомоги населенню, розроблена концепція програми та служби генетичного моніторингу в Україні (систематичного спостереження за станом генофонду населення, яке надає можливість оцінювати наявний перебіг генетичних процесів, його вплив на здоров'я та відтворення населення та прогнозувати можливі зміни), створена методологія його проведення, яка застосована в практиці охорони здоров'я (м. Київ, Київська, Івано-Франківська, Чернівецька області – 1999-2003 рр., Запорізька область – 2005 - 2009 рр.).

Впровадження системи генетичного моніторингу та її функціонування дозволило вдосконалити алгоритм і збільшити потік сімей для медико-генетичного консультування; визначити пріоритетні чинники ризику виникнення вроджених вад у новонароджених, самовільних викиднів першого триместру вагітності та непліддя та їх регіональні особливості (хронічна інфекційна патологія, ендокринні хвороби, активне тютюнопаління, особливо серед жінок, контакт з професійними шкідливостями); оцінити відносний ризик виникнення репродуктивних втрат на радіоактивно забруднених і «чистих» територіях; характеризувати частоту і структуру вродженої і спадкової патології серед новонароджених; описати особливості каріотипу подружніх пар з репродуктивними розладами різного походження; отримати дані, які підтверджують гіпотезу про негативну роль підвищеної внутрішньопопуляційної гетерозиготності в розвитку адаптованості до умов середовища та вперше показати роль рівня гетерозиготності у відтворенні населення; використовувати бази даних з метою профілактики генетичної патології.

Система профілактичних заходів, впроваджена під її керівництвом в Київський області, дозволила протягом 1999 - 2003 рр. на третину знизити рівень генетично обумовлених репродуктивних втрат серед бажаних вагітностей, що означає додаткове народження до 300 немовлят щорічно.

Результати наукової роботи О.І. Тимченко відображені у 470 вітчизняних і зарубіжних публікаціях, серед яких 18 монографій (13 з них у циклі «Генофонд і здоров'я»), три винаходи в галузі генетики, два свідоцтва «Право автора на твір», два підручники, методичні рекомендації, санітарні норми та правила.

Приділяла значну увагу вихованню кадрів: під її керівництвом виконано та захищено 18 дисертаційних робіт на здобуття вченого ступеню кандидата та доктора наук.

Тимченко О.І. брала активну участь у громадській роботі. Була національним координатором з підготовки Національного плану дій з гігієни довкілля (затв. постановою КМУ № 1553 від 13.10.2000), головою спеціалізованої вченої ради Д 26.604.02 із захисту кандидатських і докторських дисертаційних робіт за спеціальністю 03.00.15 «генетика (медичні та біологічні науки)» (2002-2010 рр.), нині - вчений секретар Міжвідомчої координаційної ради з фундаментальних і прикладних питань медичної генетики, член редколегії журналу "Екологія довкілля та безпека життєдіяльності", "Довкілля і здоров'я".

Як експерт ВООЗ у 1998-2002 рр. представляла Україну на міжнародних нарадах з питань екології і здоров'я, очолювала проект "Навколишнє середовище і здоров'я населення України" (ВООЗ). Спільно з колегами з Агентства з охорони навколишнього середовища (США) викладала курс з оцінки економіки та політики в галузі навколишнього середовища, працювала експертом програми "Місцеві екологічні плани дій" Агентства з міжнародного розвитку, США.

Нагороджена знаком «Винахідник СРСР», срібною медаллю ВДНГ України (1989 р.), лауреат премії ім. О.М. Марзєєва (2009 р.). її багаторічна сумлінна праця відзначена Подякою Київської міської державної адміністрації (2000 р.), Подякою Кабінету Міністрів України (2001 р.), Грамотою Верховної Ради України (2007 р.), Почесною грамотою Київської обласної ради (2009 р.), Почесною грамотою МОЗ України (2010 р.).

У 2012 р. за високі трудові досягнення, за розробку та апробацію стратегії і тактики збереження генофонду населення України Тимченко Ольга Іванівна отримала почесну нагороду Міжнародного Академічного Рейтингу «Золота Фортуна» – медаль «20 років Незалежності України».

Колектив Інституту розділяє біль і скорботу рідних, друзів - усіх, хто знав і працював із Ольгою Іванівною.